In Second Samuel, chapter eleven, verse twenty-seven, David’s sins of adultery, cold-blooded murder, and subsequent cover-up were an exceptional evil in God’s sight. He became guilty of breaking the sixth, seventh, eighth, ninth, and tenth commandments, as in Exodus twenty, verses thirteen through seventeen. His sins were greater because he was a shepherd over God’s people and the one who was responsible for justice and righteousness in Israel.
Several months must have passed since the beginning of David’s course of sin, and his conscience had not brought him to a sense of what he had done, nor had the prophet Nathan been sent to him. Remember that during all this time, David was not only the civil ruler of his people but also the head of the theocracy, the great upholder of the worship and the service of God, and his psalms were used as the vehicle of the people’s devotion. If asked why he should have been left so long without being brought to a conviction of his sin, one reason is that this sin might openly upon him beyond all possibility of denial by the child’s birth. But besides this, however, hardened David may appear to have been in passing from one crime to another in the effort to conceal his guilt, yet scarcely possible that his conscience should not have been meantime at work and oppressing him with that sense of unconfessed and unforgiven sin which prepared him at last for the visit of Nathan.
During David’s victories, success began to work in him its results. Too often, leaders who have conquered kingdoms have broken down by their strong passions. David always had a keen appetite for sensual pleasures. And, as was to be expected in a man of such strong qualities, his fall was terrible. An early repentance might have saved the son. However, the absence of paternal discipline, the loss of respect for his father, and the evil influence of that father’s wrong example all urged the son to commit his crime.
Это было неугодно Господу
Во второй книге Царств, одиннадцатая глава, стих двадцать седьмой, грехи Давида, связанные с прелюбодеянием, хладнокровным убийством и последующим сокрытием, были исключительным злом в глазах Бога. Он стал виновным в нарушении шестой, седьмой, восьмой, девятой и десятой заповедей, как в Исходе двадцать, стихи с тринадцатого по семнадцатый. Его грехи были больше, потому что он был пастырем над Божьим народом и тем, кто отвечал за справедливость и праведность в Израиле.
Должно быть, прошло несколько месяцев с начала грехопадения Давида, и его совесть не привела его к пониманию того, что он сделал, и пророк Нафан не был послан к нему. Помните, что в течение всего этого времени Давид был не только гражданским правителем своего народа, но и главой теократии, великим поборником поклонения и служения Богу, и его псалмы использовались как средство преданности людей. Если спросить, почему он должен был так долго оставаться без обличения в своем грехе, одна из причин заключается в том, что этот грех может открыто обрушиться на него за пределы всякой возможности отрицания рождением ребенка. Но, кроме этого, может показаться, что ожесточенный Давид переходил от одного преступления к другому, пытаясь скрыть свою вину, и все же едва ли возможно, чтобы его совесть не действовала и не угнетала его тем чувством неисповеданного и непрощенного греха, которое в конце концов подготовило его к посещению Нафана.
Во время побед Давида успех начал работать в нем своими результатами. Слишком часто лидеры, завоевавшие королевства, ломались из-за своих сильных страстей. У Дэвида всегда был острый аппетит к чувственным удовольствиям. И, как и следовало ожидать от человека с такими сильными качествами, его падение было ужасным. Раннее покаяние могло бы спасти сына. Однако отсутствие отцовской дисциплины, потеря уважения к отцу и дурное влияние неправильного примера отца — все это побуждало сына совершить свое преступление.
Те, що викликало невдоволення Господа
У другому Самуїлі, одинадцятому розділі, вірші двадцять сьомому, гріхи Давида перелюбу, холоднокровне вбивство та подальше приховування були винятковим злом в очах Божих. Він став винним у порушенні шостої, сьомої, восьмої, дев’ятої та десятої заповідей, як у Вихід двадцять, вірші з тринадцятого по сімнадцять. Його гріхи були більшими, тому що він був пастирем над Божим народом і тим, хто відповідав за справедливість і праведність в Ізраїлі.
Мабуть, минуло кілька місяців від початку гріховного шляху Давида, і його совість не привела його до тями того, що він зробив, і пророк Натан не був посланий до нього. Пам’ятайте, що весь цей час Давид був не тільки цивільним правителем свого народу, але і главою теократії, великим прихильником поклоніння і служіння Богу, а його псалми використовувалися як засіб відданості народу. Якщо його запитати, чому він повинен був залишатися так довго, не будучи засудженим у своєму гріху, одна з причин полягає в тому, що цей гріх може відкрито вплинути на нього понад будь-яку можливість заперечення народженням дитини. Однак, крім цього, може здатися, що запеклий Давид переходив від одного злочину до іншого, намагаючись приховати свою провину, але навряд чи його совість не повинна була бути тим часом на роботі і пригнічувати його тим почуттям невисповіданого і непрощеного гріха, яке підготувало його нарешті до візиту Натана.
Під час перемог Давида успіх почав працювати в ньому своїми результатами. Занадто часто лідери, які завоювали королівства, ламалися своїми сильними пристрастями. Девід завжди мав гострий апетит до чуттєвих насолод. І, як і слід було очікувати в людині таких сильних якостей, його падіння було жахливим. Раннє покаяння могло врятувати сина. Однак відсутність батьківської дисципліни, втрата поваги до батька і злий вплив неправильного прикладу батька – все це спонукало сина до злочину.